Новини (24.11.2021 року) від Кременецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги

1. Соціальне обслуговування неповнолітніх

Соціальне обслуговування – це мінімізація для особи негативних наслідків складних життєвих обставин, підтримка її життєдіяльності, соціального статусу та включення у громаду (п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальні послуги»).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді здійснюється шляхом надання комплексу соціальних послуг. До основних соціальних послуг, що надаються при здійсненні соціальної роботи  належать:

• соціальна профілактика,
• соціальна реабілітація,
• соціальний супровід,
• консультування.

Можна виділити 2 основних види соціального обслуговування неповнолітніх:

• соціальне обслуговування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьків;
• соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку.

 Відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу (ч. 3 ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства»).

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мали впорядкованого житла або вселення яких у приміщення, що зберігалося за ними, неможливе внаслідок його знищення чи пошкодження або з інших поважних причин, що унеможливлюють проживання в них таких дітей, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за місцем їх перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або, за їхнім бажанням, - грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, або забезпечуються позачергово соціальним житлом за місцем їх перебування на соціальному квартирному обліку (ч. 5 ст. 25 Закону України  «Про охорону дитинства»).

Згідно ч. 6, ч. 9 ст. 25 ЗУ «Про охорону дитинства» особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після досягнення 23 років не втрачають право на позачергове отримання жилого приміщення або, за їхнім бажанням, - грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, на позачергове отримання соціального житла за умови їх перебування у встановленому порядку на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на момент досягнення 23-річного віку. Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення ними 18-річного віку надається одноразова допомога - 1810 гривень.

Держава сприяє створенню дітям з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги.

Дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров’я, надається можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах. Таким дітям гарантується безоплатне забезпечення засобами індивідуальної корекції (ст. 26 Закону України  «Про охорону дитинства»).

2. Порядок реєстрації місця проживання малолітньої дитини без згоди батька

Нормами чинного законодавства передбачено, що батьки дитини мають однакові, непорушні права займатись вихованням дитини та спілкуватись з дитиною.

Доволі часто через непорозуміння та ворожі стосунки батьків страждають інтереси дітей. Питання зміни місця реєстрації дитини часто загострюється після розлучення сімейної пари. Коли виникає потреба зареєструвати дитину, один з батьків  на зло іншому, може  не давати на це  дозволу. Такою поведінкою один з батьків порушує права та потреби дитинита створює проблему для іншого.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення своїх прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Процедура реєстрації місця проживання малолітніх дітей нічим не відрізняється від процедури реєстрації місця проживання повнолітніх громадян, хоча звичайно має ряд особливостей.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, що чітко прописано в статті 160 Сімейного кодексу України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

У випадку, якщо батьки зареєстровані за різним місцем проживання, то місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків, а другий - у свою чергу надає письмову згоду у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Якщо мати та батько, які проживають окремо не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування чи у судовому порядку.

Визначити місце проживання дитини можна незалежно від того розірваний шлюб чи ні. Фактом, що дозволяє встановити місце проживання дитини є окреме проживання батьків дитини, а також відсутність домовленості між ними щодо того, з ким буде проживати дитина. Така ситуація у свою чергу породжує спір між сторонами.

У випадку, якщо один з батьків не надав згоди на зміну місця проживання дитини, необхідно:

1. Звернутися до Центру надання адміністративних послуг  із заявою про реєстрацію місця проживання дитини.

2. Отримати відмовуу реєстрації місця проживання дитини.

3. Після отримання відмови, можна звернутися з позовом до суду.

Таким чином, здійснити реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька (матері), можливо лише за рішенням суду, чи рішенням органу опіки та піклування. Зверніть увагу, що не надаючи згоди на реєстрацію місця проживання дитини, батько (мати) тим самим порушує права дитини та права того з батьків, з ким проживає дитина на вільний вибір місця проживання. Адже згідно з чинним цивільним законодавством України, місце проживання дитини має відповідати місцю проживання батьків, або одного з них.

3. Порушення державних стандартів у сфері благоустрою

На даний час суспільство приділяє особливу увагу стану природнього середовища, озелененню та благоустрою населених пунктів. Таким чином, створення комфортних і сприятливих умов для життєдіяльності людини є прерогативою для будь-якої територіальної громади

Отже, благоустрій населених пунктів – це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об'єктів благоустрою населенних пунктів належать:

1) території загального користування:

парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини, майдани, площі, бульвари, проспекти, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, пляжі, кладовища і інші території загального користування;

2) прибудинкові території;

3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;

4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

2. До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Для підтримання належного порядку встановлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту, які закріплені у «Типових правилах благоустрою території населеного пункту» які затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Правилами передбачено:

·                     порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою;

·                     вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій;

·                     вимоги до утримання зелених насаджень на об'єктах благоустрою - територіях загального користування;

·                     вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території;

·                     вимоги до санітарного очищення території;

·                     розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні;

·                     порядок розміщення малих архітектурних форм;

·                     порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів;

·                     інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

Поряд з правилами благоустрою території населеного пункту також ще є і обов’язки громадян у сфері благоустрою населеного пункту, які закріплені у ст.17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», за порушення яких настає відповідальність.

Громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані:

1) утримувати в належному стані об’єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, а також територію населенного пункту прилеглу до цих об’єктів територію;

2) дотримуватися правил благоустрою території населенних пунктів;

3) не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населенних пунктів;

4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів;

5) допускати на об’єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Також, у сфері благоустрою також є ряд заборон за порушення яких настає адміністративна відповідальність.

Так, порушенням благоустрою вважається:

1.                  виконання робіт без дозволу в разі, якщо законодавством передбачено обов'язкове його отримання;

2.                  вивозити й звалювати в не відведені для цього місця відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг, тощо;

3.                  самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати і знищувати дерева, кущі, тощо;

4.                  самовільно розміщувати об'єкти зовнішньої реклами, павільйони, кіоски торговельні лотки, тощо;

5.                  складувати будівельні матеріали, конструкції й обладнання за межами будівельних майданчиків;

6.                  встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Міністерства внутрішніх справ України;

7.                  випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях;

8.                  влаштовувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих засобів у межах територій пляжів;

9.                  здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (окрім випадків проведення негайного ремонту під час аварійної зупинки).

Стаття 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів:

накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340-1360 грн.);

накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 850-170 грн.).

Також, важливо що відповідно до ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протоколи про порушення мають право складати уповноважені особи виконавчого комітету та органів внутрішніх справ.

Притягнення осіб, винних у порушенні законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, до відповідальності, не звільняє їх від обов'язку відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення встановлених вимог.

Шкода,яка завдана внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягає компенсації у розмірах, які визначаються на підставі затверджених такс, методик та розрахунків щодо обрахування шкоди.

4. Екологічні правопорушення

Екологічне правопорушення – це винне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, спричиняє шкоду навколишньому природному середовищу або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди і тягне за особою застосування заходів юридичної відповідальності.

Згідно зі статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" є такі види порушень:

·         порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

·         порушення норм екологічної безпеки;

·         порушенні вимог законодавства про оцінку впливу на довкілля, у тому числі поданні завідомо неправдивого звіту з оцінки впливу на довкілля чи висновку з оцінки впливу на довкілля;

·         неврахуванні у встановленому порядку результатів оцінки впливу на довкілля та невиконанні екологічних умов, визначених у висновку з оцінки впливу на довкілля;

·         порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів;

·         допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

·         перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів;

·         самовільне спеціальне використання природних ресурсів;

·         невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

·         невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам;

·         порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

·         невиконання вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

·         відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

·         приниження честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їх життя і здоров’я;

·         порушення природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов’язаної з поводженням із генетично модифікованими організмами;

·         порушенні вимог законодавства України при здійсненні стратегічної екологічної оцінки.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші його порушення.

Цивільна відповідальність за порушення екологічного законодавства передбачає, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення якості довкілля, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини – це найсуворіший вид відповідальності. Він конкретизується у розділі VIII Кримінального кодексу України і по окремим статтям передбачає до 10-12 років позбавлення волі.

Кримінальне покарання застосовується до осіб, які здійснили правопорушення з високим рівнем екологічного ризику і небезпеки для навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей. А також, якщо завдана шкода довкіллю у особливо великих розмірах.

Адміністративна відповідальність  передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення та супроводжується накладанням штрафу (в окремих випадках з конфіскацією незаконно добутих об’єктів навколишнього середовища або заборонених знарядь добування). Також, інколи, може застосовуватись попередження.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, які у процесі виконання своїх функціональних обов’язків порушують екологічні норми та вимоги. Кодексом законів про працю України передбачено два види дисциплінарних стягнень – догана та звільнення з посади.

♦ Міністерство енергетики та захисту довкілля

♦ Державна екологічна інспекція України та її територіальні підрозділи

♦ Державне агентство рибного господарства України 

♦ Державна служба геології та надр України

♦ Державне агентство лісових ресурсів України

♦ Громадські інспектори з охорони довкілля (Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затверджене наказом екології та природних ресурсів України від 27 лютого 2002 року № 88)

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням довкілля та погіршенням якості природних ресурсів. У разі, якщо на порушника накладається адміністративний штраф, – це не означає, що вже не будуть нараховуватися збитки за шкоду довкіллю.

5. Використання  малолітньої дитини  для  зайняття  жебрацтвом

В умовах встановлення України як правової держави особливо актуальним є проблема дитячого жебрацтва .В такій ситуації найбільше страждає  воля , честь та здоров’я  дитини. Суспільство повинно більше  приділяти уваги питанням захисту дитини від негативного впливу оточення. Держава повинна розробляти  запобіжні заходи для запобігання впливу на дітей таких негативних соціальних явищ як жебрацтво.

       Під жебрацтвом, слід розуміти систематичне випрошування грошей, речей інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб.  Не є важливим місце, де потерпілий випрошує гроші. Це можуть бути громадські місця, а також інші території, зокрема, приватні дачі, квартири. У більшості випадків, гроші, які жертвують дітям на вулиці, не допоможуть їм придбати їжу або одяг, а підуть до кишень злочинців, які використовують цих дітей.

      У статті 52  Конституції України  встановлено, що будь яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.  Кримінальний кодекс України містить цілий ряд статей, що передбачаютькримінальну відповідальність за такі дії. Кримінальний кодекс України у статті 150-1 передбачає кримінальну відповідальність за використання особою, яка замінює батьків (матір) малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей у сторонніх осіб).

    Примушення до жебрацтва  малолітніх осіб карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів,  або за попередньою змовою групою осіб, караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. Дії, передбачені частинами першою або другою статті 150-1, вчинені організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 

Однак, не часто можна побачити  обвинувальні акти передані в суд із такою кваліфікацією. Мабуть тому, що нікому ініціювати розслідування. Зазвичай кожен із нас вважає, що це його не стосується. Об’єктом злочину  є суспільні відносини у сфері забезпечення здоров’я, фізичного та морального розвитку, освітнього рівня дитини та ін. Основним безпосереднім об’єктомзлочину є воля, честь і гідність дитини, а додатковим факультативним об’єктом (при вчиненні злочину із застосуванням насильства чи погрози його застосування і у випадках, коли спричиненісередньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження  можуть бути фізичне і психічне здоров’я дитини .

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним можуть бути лише батьки потерпілого або особи, які їх замінюють(прийомні батьки, наприклад).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - отримання прибутку.

Стаття 304 ККУ передбачає покарання за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, а також спонукання до пияцтва, жебрацтва чи азартних ігор. Такі дії караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років, якщо ж вони вчинені щодо малолітньої особи батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном, піклувальником чи іншою особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, то їм загрожує позбавлення волі на строк від 4 до 10 років.

Змушування до жебрацтва також є одним із видів експлуатації людини і може кваліфікуватися як торгівля людьми (ст. 149 ККУ). Відповідальність за такий злочин – до 15 років позбавлення волі.

Якщо Ви побачили, що дитина жебракує зателефонуйте до поліції тадо Служби у справах дітей і повідомте, що побачили дитину, яка жебракує.

   Детально розкажіть, де саме це відбувається, і описати дитину або дорослу особу, яка її супроводжує. Якщо є можливість, дочекатися приїзду поліції та/чи представників Служби у справах дітей.

  Поліція та Служба у справах дітей зобов’язанні відреагувати на звернення, з’ясувати, чому дитина жебракує, забрати її з вулиці та  надати дитині необхідну допомогу.